Вперше в документальних джерелах Осиновий Ровенек згадується 14 травня 1705 року, серед інших незаконно заснованих містечок у Дикому полі. Петро I наказував «знести містечка, а людей-утікачів повернути поміщикам». Козаки не підкорилися цьому розпорядженню. В 1707 році спалахнуло Булавінське повстання, це був стихійний бунт козацтва проти царської влади — вільні люди намагалися утримати в своїх руках великі нічийні земельні володіння в Дикому полі. Козаки зазнали поразки і Петро I наказав спалити всі козацькі селища, розташовані по Дінцю та Бузулуку. Згідно з цим наказом 49 козацьких селищ були спалені у вересні 1708 року, в тому числі і населений пункт Осіновий Ровенек, розташований на р. Айдар. Вільні козаки, рятуючися від царського гніву, пішли в малонаселені землі так званого «Дикого поля». Деякі з них оселилися в мальовничому місці, де протікала невелика річка, яку назвали ім’ям залишеного рідного містечка — Ровенек. Ці козаки й заснували поселення, яке в результаті стало Ровенецькою слободою.
Походження назви «Ровеньки» цікаво пояснює знаменитий український поет і філософ Григорій Сковорода: “Ровеньки є те ж саме, що й ровеннікі, сиріч злодії, що живуть по ровам. «Хай не зведе в мені ровеннік уст своїх (Псалом)». Цю гіпотезу можна вважати цілком справедливою, оскільки козаки крім військових здійснювали й розбійні набіги. Офіційних історичних документів, що підтверджують цю версію, немає, але є багато непрямих фактів, які свідчать про її достовірність.
У 1793 році власником слободи став граф Василь Петрович Орлов, який у 1796 році став військовим отаманом Війська Донського. (Ним він залишався до самої своєї смерті в 1801 році від бойових ран). При ньому відбулося масове заселення українцями. Після смерті Орлова хазяйкою слободи стала його дружина Катерина Дмитрівна, вона неодноразово перебудовувала садибу, розширювала й без того великі володіння, купувала й продавала селян. За її ініціативою та на її кошти 29 травня 1793 року в слободі була побудована кам’яна церква в ім’я святителя Миколая Чудотворця, яка представляла історичну цінність не тільки як культова споруда, але ще більше як архітектурна пам’ятка. Церкву було знищено на початку 30-х рр. XX століття.
У 1829 році відкрита школа грамоти, а в 1852 — початкове училище. У слободі створюється 4 ярмарку в році: 9 травня та 6 грудня Миколаївська, 20 червня — Іллінська і на Веселої тижня перед Масляной.
Жителі слободи здебільшого займалися сільськими господарством — обробляли землю, вирощували худобу, розводили овець.
Падіння кріпосництва дало поштовх розвитку нових капіталістичних відносин та сприяло розвитку промисловості в Ровенецькій слободі, оскільки земля ця містить багатства вугілля, глиняних порід — металоносіїв, аспідного шиферу і чорної крейди, який використовували для виготовлення фарби і олії.
Відкриття шахт в слободі було пов’язано з будівництвом Катерининської (тепер Донецької) залізниці. Ровеньки були однією з її станцій. Перша примітивна шахта «мишоловка» була відкрита приблизно в 1877 році. У 1900 році поблизу Ровенецької слободи вже функціонували вугільні копальні купців Маркова, Отто, Вальяна, Карнеева, шахти княгині Юсупової, сина данського козака Лобова. На вугільних шахтах працювали поруйновані селяни з усіх куточків Російської Імперії. Вони приходили сюди заробити грошей і повернутися в рідні краї, але заводили сім’ї і господарством і залишалися жити в слободі.
На початку XX століття слобода входила до Таганрозького округу області Війська Донського і вже була розвиненим в торговельному та промисловому відношенні волосним центром. Щорічно тут проводилися ярмарки із загальним збором 300 тис. рублів, працювали магазини і лавки, парова і водяний млини. У слободі були шиферна фабрика, шкіряний, цегельний і пивоварний заводи.
